Тема: «Душі людської доброта»

Мета: Допомогти учням усвідомити головний зміст понять «добро» і «доброчинність», «милосердя», виховувати моральні цінності і орієнтири, вчити характеризувати певні дії і вчинки людей, як прояви добра чи зла, формувати досвід моральних взаємин з однолітками, батьками, вчителями, знайомими і незнайомими людьми, удосконалювати вміння моральної самооцінки.

Тип уроку: систематизації і узагальнення.

Звучить пісня «Гімн доброті»

(Слова В.Дворецької, музика Л.Левицької)

Добрий день вам, люди добрі, зичу вам добра я

Хай без хмар життєвий обрій сонечком вам грає

Добра усмішка з обличчя

Хай у вас не сходить.

2. Поділіться добротою
Йдіть на добре діло

І проймуться чистотою

І душа і тіло.

3. Хай добром, гостинна хата
Повниться надміру

Хай щастить вам, не втрачайте

У добро ви віру.

І учениця. Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

II  учениця. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це в характері нашого народу

І учениця. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусії - після аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії в Таджикистані.

Читець:

Не говори про доброту,

Коли те нею сам не сяєш

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

2

Бо доброта не тільки те.

Що обіймає тепле слово

В цім почутті така основа.

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

II учень. Доброта, милосердя - багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами.

I учениця. Милосердя й доброта - як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб ви іскрити доброту від наших сердець, потрібні землетрус? Чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути
милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?

II  учень. На Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тис. з них проживають в будинках-інтернатах, їх об'єднує немічність і самотність.

I учень. У злиднях живуть 5 тис. наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 7 тис. - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких чимало, які існують на межі бідності. Сумні цифри, незвичайні. Та це правда життя.

II учень. Важко уявити що люди страждають не від того, що на щодень не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день».

Читець:

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану

Чи перший біль, чи то останній –

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів.

Комусь всміхаймось ненароком,

То не життя людське коротке.

Короткі в нас слова черстві

Кажімо більше ніжних слів...

3

Звучить пісня «Доброта»

(Слова і музика Н.Тулуповой)

Добрым быть совсем, совсем не просто

Не зависит доброта от роста

Не зависит доброта от цвета

Доброта не пряник, не конфета.

Только надо, надо добрым быть

И в беде друга не забыть.

И завертится земля быстрей,

Если будем мы с тобой добрей.

2. Добрым быть совсем, совсем не просто

Не зависит доброта от роста

Доброта приносит людям радость

И взамен не требует награды.

3. Доброта с годами не стареет

Доброта от холода согреет

Если доброта как солнце светит

Радуются взрослые и дети.

І учень. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, бути їх словом життєлюбним і проникливим.

«Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...» так писав письменник-гуманіст А.П.Чехов.

Читець:

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти.

І зваж, з низької висоти.

І зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь.

Чи там, хоч раз добром світила рать

І променем зорилося святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

А ти шукаєш в людях доброти.

4

І учень. Мудрі фрази кажуть: «От якби то молодість знала, якби ж то старість могла...». Гей-гей, старість-не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкралася несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, - усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає...

І учень. Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільм і т.д.

Чому старі радіють, коли звідси їх забирають, чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх відправляють в будинок пристарілих.

Молодий чоловік: Все гаразд, мамо, документи в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде добре... спокій , тиша, обслуговування... І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати.

Мати: Одна тепер, назавжди одна... ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну.

Чоловік: То що все, мамо ми ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще, ніж з нами... Вона розуміє, що діти відправляють її в зал чекання перед похоронною процесією.

Читець:

Гей, то в святу неділеньку,

То рано-раненько

То не усі дзвони дзвонять,

То сини свою неньку,

Удову стареньку,

Із свого подвір'я ізгоняють,

Де старший за руку веде.

Середній у плечі випихає,

А найменший ворота одчиняє, її бідну кляне - проклинає. «Ой іди ж ти, мати, Куди-небудь собі проживати,

Бо ти нам невдобна,

Проти діла не способна,

Ото ж тобі шлях-дорога

Широка й довга!»

5

Читець:

Життя

Людина чуйна

Й пса не вижене із двору,

Коли проживає

Десяток-другий літ.

Охороняючи садок його й комору,

Притулок дасть,

Поїсти дасть, як слід,

А зла –

I рідну матір виряджає,
Коли нема вже користі від неї
Зате на людях

Розточа єлею:

Вона ж чомусь –

Чужа.

II  учениця. Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває у світі чого гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журися біля вікна. Мамо, мамо! - почулося бабі Наталі. І вона, незважаючи на свої 83 роки кинулась до вікна. Чи не сини це на дворі гукають її? Ні! Знову почулося. Далеко залетіли сини, думає старенька. А я ж так давно їх
бачила.

І учень. Одинокість сивим полотном цвіте попід вікнами бабці Ярини. Не живу, а доживаю - з гіркотою мовить вона. - Ще хоча б раз подивитись на сина, то й помирати вже можна, бо важко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде. Де ж ви сини? Де ж ви соколята? - виглядають матері у вікно. Вже й очі видивились. А їх все нема.

Читець:

Шануйте матерів,

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів,

Працює в день, не спить ночами.

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на дворі

Скотину порає в дворі

А вдень копає на городі

Уста шепочуть: «Світе, мій!»

Як важко жить мені одній!

6

Одна-однісінька та й годі!...

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

Звучить пісня «Все це потрібні мені»

(Слова і музика А. Житкевича)

Милі, чарівні слова,

Мрія висока не грізна,

Ласка матусина ніжна,

Татова сильна рука,

Горді, крилаті пісні -

Все це потрібні мені.

Все-все-все, все-все-все,

Все це потрібно мені!

2. В полі тривкий колосок,

Сад і маленький лісок,

Мова моя солов'їна,

Рідна моя Україна,

Чисте дзвінке джерело,

Миле до болю село,

Спокій і мир на Землі -

Все це потрібно мені.

Все-все-все, все-все-все,

Все це потрібно мені!

II  учениця. Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилиться. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідують до отчого порогу. Лише скупі листи проходять час від часу. Потрібні одна на одну телеграми. А надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додому підстреленою горлицею впаде материнська любов...

Читець:

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядаю нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, знайдеться час,

Але не сльози, не вінок печалі -

Уже ніщо не виправить нас.

Заниє жаль у щирім СЛОВІ «Мама»

І чайкою здригнеться синя вись,

Провідуймо і завжди пам'ятаймо,

Що можем запізнитися колись.

7

Читець:

Крізь дощ, крізь сніги і тумани,

Чи дороги туман обснує

Приїжджайте частіше до мами,

Повертайтесь в дитинство своє,

Забуваєте обов'язок в тому,

Не марнуйте в нім душі свої.

Там ростуть чорнобривці і м'ята,

Де пройшли ваші дні золоті,

Лиш не можуть там

Вічними стати

Руки мамині - крила святі,

Щоб не мучила совість потому -

Не приносьте батькам ви печаль,

Бо для них ви - сонячний промінь

То ж не гасніть у рідних очах.

І учень. А старість не обминути. Здається кожен має про це пам'ятати. Через те хочеться крикнути: «Люди схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть моральне право відвернутися від вас».

II   ведучий. Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Ця аксіома для всіх часів і народів. Та на превеликий жаль оця найсвятіша і найрідніша пора, перші кроки у світ дорослих починається з чужих людей і інтернатських закладів. Діти-сироти, діти - напівсироти. Кому з них краще? Не знаю. Мабуть і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі здорові!

I учень. Трирічного Сашка мати залишила на вокзалі. Його ровесника Ігоря кинула на дитячому майданчику, поклавши до кишені пальто записку з проханням влаштувати дитину в дитячий будинок на виховання... нехай доля буде милосердною, нехай росте під Хрестом.
Та по всьому. Єдине, що дала, крім життя, сподівання на чиюсь добру волю. Чи божу, чи людську... Чи справді усміхнеться їм доля, чи ласкавою буде вона для всіх тих, що прийшли у цей світ небажаним, чужим для найрідніших людей?

II  учень. У сирітських дітей багато що є. затишні спальні, на ліжках новенькі ковдри. В їдальні смачний борщ. Велика бібліотека і спортивний зал, світлі класи. Діти як діти. Безтурботно бавляться на дозвіллі, а вночі спросоння ніжно цілують маму. Вони часто розмовляють ночами. (Діалог хлопчика і дівчинки 5-6 років)

- Тебе ще не ніхто не забрав?

-Ні.

8

-А чого?

-Бо кашляю.

-А я сплю тихо.

-Тоді тебе виберуть.

-В мене нема дому, і мами нема, і тата нема. І нікого нема. Одна я.

І учень. Сім'я для дитини не тільки перше гніздо, а й школа життя , і тому немає для неї більшого горя ніж сирітство.

Звучить пісня «Пташка щастя»

(Слова Г. Золотувської, музика Н. Бараш

Пташка щастя по землі літає

Де вона ніхто цього не знає?

Кажуть хто колись її зустріне,

Того щастя не покине.

Пташка щастя прилітай,

Нас ніколи не минай,

Ти надію не згаси -

В країну щастя віднеси.

2. Ми твої маленькі пташенята Нас візьми з собою на крилята У блакить, у найсвітлішу мрію Пташка щастя і надії.

3. Так зроби, щоб усі були щасливі Щоб добро жило у кожній хаті Рознеси свої пісні пташині

По квітучій Україні.

II учень. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались і як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

I учень. Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

Читець: Люди! Будьмо милосердні!

Читці: Будьмо милосердні!

II  учень. «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя.

І учень. Милосердя - бо ставиться вище за суд».