аудіювання 3 - 4 класи
матеріал з сайту "Початкова школа та дошкілля"
Перевірку аудіативних умінь рекомендуємо здійснювати фронтально в 2-4 класах у кінці кожного семестру.
В 1 класі сприймається з одного-двох прослуховувань, а в 2—4 класах — з одного прослуховування. Для перевірки використовується незнайомий текст художнього стилю і запитання з варіантами відповідей.
Для поточної перевірки аудіативних умінь – слухати й розуміти усне мовлення учням пропонується прослухати незнайомий текст, орієнтовний обсяг якого у 2 класі – 140-160 слів, у 3 класі – 210-230 слів, у 4 класі – 280-300 слів.
Після прослуховування тексту учні усно або письмово виконують завдання на розуміння фактичного змісту сприйнятого на слух тексту (хто?, що?, які?, де?, коли?, як?), відтворення послідовності подій; встановлення смислових, причиново-наслідкових зв’язків, визначення теми твору. Для учнів 2 класу завдання мають стосуватись тільки фактичного змісту твору. Оцінювання аудіативних умінь в усній формі здійснюється за тими ж вимогами, що і оцінювання сформованості навички розуміння прочитаного.
Для письмової перевірки аудіативних умінь добирають 8 тестових завдань, з яких 4 завдання закритого типу з вибором однієї правильної відповіді серед трьох пропонованих варіантів по 1 балу за кожне і 4 завдання відкритого типу по 2 бали за кожне. Зміст завдань такі самі, як і для усної перевірки аудіативних умінь.
У 1 класі для перевірки якості сформованості аудіативних умінь можна використовувати уривок казки або оповідання і кілька пронумерованих малюнків-ілюстрацій, прикріплених на дошці. Учні ма¬ють знайти той малюнок, який відповідає змісту сприйнятого на слух тексту, і записати на аркуші па¬перу його порядковий номер.
У 2—4 класах учитель читає незнайомий учням текст, а потім пропонує тести, що складаються із за¬питань з варіантами відповідей.
Одиниця контролю: у 1 класі — рівень са¬мостійності у виборі малюнка-ілюстрації до прочита¬ного тексту (уривка), в 2— 4 класах — правильність виконання тестових завдань.
Тексти для аудіювання
3-й клас
***
Гірке морозиво
- Петрику, ти це куди біжиш?
- По морозиво, - похвалився хлопчик.
- І я теж з'їла б... - зітхнула Оленка. - Та грошей зараз немає.
- Ходімо, дам половину, - запропонував Петрик. - Тільки потім віддаш цілу. Згода?
Оленка промовчала. Дуже вже хотілось їй морозива. А онде й лоток, біля якого товпилися люди. Тут діти побачили дідуся, який штурхав костуром по землі, наче щось шукав.
- Дідуню, ви щось загубили? - спитала Оленка.
- Ой, дітоньки, поспішав по ліки, та спіткнувся і розгубив гроші. А окуляри дома забув, у піджаку.
- То ми вам допоможемо, - защебетала дівчинка і кинулась разом із Петриком збирати монети.
- Ну, от і все. Тримайте, - передаючи гроші старому, мовив хлопчик.
Дідусь подякував і пішов у бік аптеки, а діти - мерщій за морозивом.
- Дві порції дайте, - задихавшись від бігу, попросив Петрик.
- Як дві? У тебе ж грошей було тільки на одну, - здивувалась Оленка.
- Т-с-с-с! Я, коли збирав монети, на одну наступив. Все одно дід недобачає. А нам зате обом по морозиву буде.
- А якщо дідусеві на ліки не вистачить. Ти подумав?
- Хе! Велике діло - двадцять копійок. А якби не ми, він би ще й досі шукав.
- Який сором, - обличчя дівчинки зблідло. - Я не хочу такого морозива, - промовила рішуче. - Це гірке морозиво!
А далі благально: - Тітонько, нам тільки одну дайте. Одну.
Оленка схопила здачу і бігом до аптеки.
- От чудна, - знизав плечима Петрик. - А говорила, морозива хоче.
(Михайло Конончук)
(217 слів)
Тестові запитання
1. З якою умовою Петрик згодився дати Оленці половину морозива?
а) Вона віддасть гроші.
б) Віддасть цілу порцію.
в) Вгостив дівчинку безплатно.
2. Куди поспішав дідусь?
а) Поспішав по ліки.
б) Йшов погуляти.
в) Поспішав до магазину.
3. Як діти допомогли дідусеві?
а) Знайшли гроші.
б) Купили ліки.
в) Принесли окуляри.
4. Як вчинив Петрик?
а) Віддав всі знайдені гроші.
б) Віддав частину грошей.
в) Забрав собі всі гроші.
5. Скільки порцій морозива попросив Петрик у продавця?
_________________________________________________________________
6. Чому Оленка відмовилась від морозива?
__________________________________________________________________
7. Що зробила Оленка із знайденими грошима?
_________________________________________________________________
8. Як Петрик відреагував на вчинок дівчинки?
_________________________________________________________________
***
Як діти яблуньку врятували
Усім весело та радісно навесні, тільки молода яблунька, що у шкільному садку росте, сумна стоїть. Що їй, бідній, робити?
Ось що з нею трапилось.
Стояла вона торік весела, в зеленому листі, а між листям ховалися червоні яблука. Смачні були яблучка, і сама вона струнка, пишна. Діти її дуже любили.
Літав довкола неї метелик... Такий гарний, і подумати не можна було, щоби від такого гарного метелика та така велика шкода сталася.
Подобалася й метеликові красуня-яблунька і, мабуть, вирішив він, що в її густому листі затишно й спокійно буде покласти свої яєчка. Він поклав.
А з яєчок вийшла гусінь. Тут якраз настали вже морози. Наплела собі гусінь гніздечок на зиму. Багато вийшло гусениць на яблуньці, і багато наплели вони собі гнізд.
Аж ось і весна. Випустила наша яблунька бруньки, а тут повилазила погана гусінь з гнізд і почала в'їдатися в бруньки та вигризати в них ямки. Аж тут ще лазить жук-довгоносик і з'їдає молоде листячко. Сумує яблунька.
Гуляли в садку діти. Підбігли до своєї улюбленої яблуньки.
— Дивіться! А що воно там таке? — кричить Галя. — Наче гніздечка маленькі. І багато їх, багато!
Підійшла вчителька, подивилась уважно.
— Е, діти, негаразд з нашою яблунькою. То гусінь наплела собі гніздечка, а сама лазить і об'їдає бруньки. Треба швидше наш садок очистити, а то пропаде садовина.
(К. Малицька)
(213 слів)
Тестові завдання
1. Де росла молода яблунька?
а) На галявині;
б) у ліску;
в) у шкільному садку.
2. Якою була яблунька торік?
а) Стрункою, пишною, веселою;
б) зігнутою, сумною;
в) маленькою і непомітною.
3. Від кого сталася велика шкода яблуньці?
а) джмелика;
б) комарика;
в) метелика.
4. Що зробив метелик у густому листі яблуньки?
а) Примостився спати;
б) відклав яєчка;
в) заховався від синички.
5. Скільки гнізд наплела собі гусінь?
_________________________________________________________________
6. Хто ще з'їдав молоде листячко яблуньки?
_________________________________________________________________
7. Хто з дітей помітив, що з яблунькою щось негаразд?
_________________________________________________________________
8. Що вирішили зробити діти і вчителька?
_____________________________________________________________
***
Мишеня та Олівець
(казка)
Жив-був у Володі на столі олівець. Одного разу, коли Володя вже спав, на стіл забралося Мишеня. Побачило Олівця, схопило його і потягло до своєї нори.
- Відпусти мене, будь ласка! – попросив Олівець. – Навіщо я тобі? Я дерев’яний, мене не можна їсти.
- Я тебе буду гризти! - сказало Мишеня. В мене чешуться зуби і я маю весь час що-небудь гризти. Ось так! - І Мишеня боляче вкусило Олівця.
- Ой, - зойкнув Олівець. - Тоді дай мені можливість що-небудь намалювати востаннє, а потім роби що хочеш.
- Добре, - погодилось Мишеня, - малюй! Але потім я тебе все одно погризу на дрібні кусочки.
Гірко зітхнув Олівець і намалював кружечок.
- Це сир? - спитало Мишеня.
- Може й сир, - сказав Олівець і намалював ще три маленьких кружечки.
- Ну, звичайно, це сир, а це - дірки в ньому, - здогадалося Ми¬шеня.
- Можливо й дірочки, - погодився Олівець і намалював ще один великий круг.
- Це яблуко! - запищало Мишеня.
- Може бути і яблуко, - відповів Олівець і намалював ще декіль¬ка видовжених кружечків.
- Я знаю - це сардельки! - закричало, облизуючись Мишеня. - Ну, закінчуй скоріше, у мене дуже чешуться зуби.
- Почекай хвилинку! - сказав Олівець.
І коли він почав малювати кутики, Мишеня закричало:
- Це схоже на ко... Не малюй більше!
Та Олівець вже намалював великі вуса...
- Та це ж справжній кіт! - пискнуло налякане Мишеня. - Рятуй¬те! - і кинулося до своєї нори.
З того часу Мишеня звідти не показує свого носа. А Олівець у Володі досі живе, тільки став трішки меншим.
І ти своїм олівцем спробуй намалювати такого кота на страх мишам.
(243 слова)
Тестові завдання
1. Де жив Олівець?
1) У портфелі.
2) У пеналі.
3) У Володі на столі.
2. Хто забрав Олівця?
1) Мишеня.
2) Володя.
3) Сусід по парті.
3. З якими чарівними словами звернувся Олівець до Мишеняти?
1) Прошу.
2) Будь ласка.
3) Благаю.
4. Що хотіло зробити мишеня з олівцем?
1) Погратися.
2) Погризти.
3) Занести собі у нірку.
5. Чому Мишеня хотіло погризти Олівця?
____________________________________________________________________
6. В якій послідовності уявлялися Мишеняті зображувані Олів¬цем предмети?
____________________________________________________________________
7. Чому мишеня стало боятися намальованої картинки?
____________________________________________________________________
8. Яка головна думка казки?
____________________________________________________________________
***
Олень і його товариш
Захотілося молодому оленю по білому світу побродити, нові міс¬ця подивитися.
- Відмовляти не стану, - сказав йому батько, - але знай: нелегко тобі буде, зазнаєш горя в чужому краю.
- Нічого!.. Я збираюся не один, а з товаришем...
- Розкажи що-небудь про нього.
- Ми йшли вузенькою стежкою. Дорогу перегородив великий ка¬мінь, обійти його було неможливо. Тоді мій товариш уперся плечем і відсунув камінь убік. Ось він який!
- Твій товариш сильний, - похвалив старий олень. - Але все-таки я буду хвилюватися за тебе.
- Коли ми поверталися додому, на товариша з дерева раптом ки¬нулась рись. Але він не розгубився, струснув рись із спини і переміг її у відкритому бою!
- Безперечно, твій товариш відважний і спритний. Але все ж таки я буду хвилюватися за тебе.
- А ось послухай ще про нього. Гуляли ми, і нам захотілося пити. Але по дорозі до водопою товариш почув запах якогось хижака. "Нам загрожує небезпека!" - шепнув він мені, і ми помчали, як вітер.
- Твій друг розумний і обережний. Але я буду хвилюватися, поки не побачу тебе, - зітхнув старий олень.
- А потім ми відпочивали в лісовій гущавині. Бачимо: вовк ганяється за козеням і ось-ось наздожене його. Мій товариш не всидів у кущах. Він кинувся навперейми вовкові і так ударив його рогами, що той з переляку ледь із шкури не вискочив.
- Це найкраще, що ти міг сказати про нього, - зрадів старий олень. - Твій товариш благородний. Тепер, синку, я за тебе спокійний (В.Росін).
(231 слово)
Тестові завдання
1. Чого хотілося молодому оленю?
1) По білому світу побродити.
2) Навчитися життєвої мудрості.
3) Відвідати свого друга.
2. Що відповів батько на прохання молодого оленя?
1) Зазнаєш горя в чужому краю.
2) Навчишся життєвої мудрості.
3) Зустрінеш багато друзів.
3. У чому проявилася сила товариша?
1) Товариш відсунув камінь.
2) Викорчував дерево.
3) Підняв великий камінь.
4. Як товариш продемонстрував свою відважність?
1) Не злякався кинутися на вовка.
2) Переміг рись у відкритому бою.
3) Кинувся в бій з левом.
5. Який вчинок друга виявив його обережність?
__________________________________________________________________
6. Яка найголовніша риса товариша переконала і заспокоїла батька?
_________________________________________________________________
7. У чому виявилось благородство товариша?
__________________________________________________________________
8. Яка головна думка цього оповідання?
__________________________________________________________________
4-й клас
***
Чому хвойні дерева не скидають на зиму свого листя?
(Легенда)
Було це під осінь. Пташки відлітали у вирій. Одна пташка скалічила собі крильце і не могла відлетіти. Вона залишилась одна і мусила перебути зиму в нашім краї.
— Найкраще мені буде у лісі,— думає пташечка. — Деревина має гарне, густе листя, допоможе мені і дасть раду, як і що робити, коли сніги випадуть і мороз потисне.
Першим ділом вона звернулась до берези.
— Прекрасна березо,— сказала пташечка,— у мене зламане крило, дозволь мені оселитися у твоїх гілочках.
— Ні,— відповіла береза. — Ми тут у лісі маємо своїх лісових пташок, яким мусимо допомагати.
Пішла пташечка до дуба просити про допомогу. Дуб також відмовив їй. Він боявся, що пташечка поклює жолуді.
Просила пташечки й інші дерева, але всі вони не прийняли її під свій захист. Зажурилася вона, вирішила піднятися високо у небо.
Аж тут почувся голос:
— Пташко, куди ти хочеш летіти?
— Я й сама не знаю куди, голод і холод докучають мені,— відповіла пташечка.
— Тоді йди до мене,— сказала ялинка. — Глянь, ось гілочка, тут буде тепло, можеш сидіти на ній цілу зиму.
— І я тобі допоможу,— відізвався ялівець. Можеш ласувати цілу зиму моїми ягодами.
Так оселилась наша пташечка на гілочках привітної ялинки, а ялівець годував її своїми ягодами.
Одного дня подув вітер, заморозив листя. Усі дерева стали сумні, втратили зелені листочки.
— Чи можу я заморозити листя всіх дерев? — спитав вітер Мороза, який володів землею.
— Ні,— сказав зимовий цар. — З дерев, які дали бідній пташині притулок, не можна листків струшувати.
І від того часу з ялини, сосни, ялівцю не опадає листя. Стоять вони вічнозеленими і влітку, і взимку, захищають птахів від негоди.
(273 слова)
Тестові завдання
1. Якої пори року сталися події, що описані в легенді?
а) Улітку;
б) узимку;
в) восени.
2. Чому пташка не полетіла у вирій?
а) Не хотіла далеко летіти;
б) скалічила собі крильце;
в) боялася, що сумуватиме за лісом.
3. До кого в першу чергу звернулася пташка?
а) До осики;
б) до клена;
в) до берези.
4. Де оселилася пташка?
а) На дубі;
б) на ялинці;
в) на каштані.
5. Хто годував пташку своїми ягодами?
____________________________________________________________________
6. На яких деревах вітер не заморозив листя?
____________________________________________________________________
7. Чому мороз пожалів хвойні дерева?
____________________________________________________________________
8. Яка головна думка легенди?
____________________________________________________________________
***
Зелені сліди
Жив у глухій тайзі маленький звірок Бурундучок. В нього і нірка була під старим вивертнем.
Усе б нічого, та кривдили маленького Бурундучка. То Ведмідь з’їсть його запаси, то голодна Рись розриє нірку, а одного разу він ледве врятувався від хижої Куниці.
Терпів Бурундук і надумав поселитися високо в горах. Там хоч і лісу не має, за те і кривдників менше.
Вирив під скелею нірку – спробуй тепер його дістати. Наносив м’якого моху і сухої травиці – тепло буде взимку.
Дім готовий, тепер можна б трішки і відпочити. Та не такий Бурундук, не любить байдикувати. Завжди заклопотаний, стурбований, за те такими запасами, як у нього, не всякий може похвалитися.
Побіг Бурундук униз, під гору. Знайшов старого кедра, на ньому шишки висять. Крупні, смолисті. Вибрався Бурундук на дерево, налущив горіхів, сховав їх у защічні мішечки, поторкав лапками, - нікуди вже класти, повні. Пострибав на гору. Ох, важко з такою ношею! Стукнув лапками по круглих щічках – вискочило два горішки. Закопав їх у землю і пострибав далі. Ой, все ж таки важкувато! Знову стукнув по щічках – вискочило два горішки. Приховав і ті. І стриб, стриб – заспішив на гору по камінню.
Поки здолав гору – лише три горішки залишилось у мішечках. Заховав їх у нірці і знову помчав униз.
Ось так і наносив Бурундук у гори і кедрових горіхів, і соснового насіння, і ягід, і грибів.
Немало і небагато минуло часу.
Прилетіла якось пташка Кедрівка в гори. Бачить – то тут, то там зелені грудочки до каміння притулилися. Придивилася: а ж то сосонки і кедрики! Ростуть купками по-двоє, по-троє. І рівнесенькою доріжкою тягнуться в гори, ніби чиїсь сліди.
Полетіла Кедрівка вгору по цих слідах. Привели сліди до скелі. Під скелею Бурундук сидить стовпчиком, на сонечку гріється.
- Агов, Бурундуче, чи не знаєш, хто тут ходив-бродив? – спитала Кедрівка.
- Крім мене, тут ніхто не ходив, - відповів Бурундук.
А Кедрівка того ж дня рознесла новину по всій тайзі.
І відтоді не насмілювались кривдити Бурундука.
(За А. Сахаровим)
(313 слів)
Тестові запитання
1. Де жив маленький Бурундук?
а) у глухій тайзі;
б) у полі;
в) у сосновому бору;
2. Чому він вирішив змінити місце проживання?
а) було мало місця;
б) було шумно;
в) його кривдили;
3. З яких шишок він лущив горіхи?
а) кедрових;
б) соснових;
в) ялинових.
4. Що робив Бурундук, коли йому було важко нести горішки?
а) викидав їх;
б) закопував у землю;
в) пригощав ними звірят;
5. Скільки горішків залишилося у Бурундука, коли він здолав дорогу додому? ________________________________________________________
6. Що побачила пташка Кедрівка у горах?
_______________________________________________________________
7. Куди привели Кедрівку зелені сліди?
______________________________________________________________
8. Чому вже ніхто не насмілювався кривдити бурундука?
_______________________________________________________________
***
Груші – дві і одна
Якось ми з Оксаною сиділи на лаві у сквері. Повз нас стежкою пройшла бабуся. В одній руці вона несла кошик з грушами, другою спиралася на сукувату палицю.
Спіткнулася бабуся і мало не впала. А кошик не втримала, випустила з рук, і груші розсипалися.
— От лихо! — скрушно зітхнувши, мовила бабуся і заходилася збирати
груші.
Тільки їй, старенькій, дуже важко було нахилятися.
Та вона ще й не добачала: мацає, мацає рукою навколо себе, аж поки знайде якусь грушу.
Я підійшов до бабусі і почав показувати, де вони лежать.
— Ось... ось... — тикав пальцем, а коли бабуся мацала не там, куди показував, то аж сердився: — та не там! Ось тут!
До нас підбігла Оксана.
Але вона не стала підказувати.
Присіла навпочіпки, швиденько зібрала груші у фартушок і висипала в кошик.
— Всі? — спитала бабуся.
— Всі! — дружно відповіли ми.
— Спасибі, дітки, що допомогли,— подякувала вона і простягнула нам груші.
— Це тобі, дівчинко,— бабуся дала Оксані дві здоровенні з рум’яними боками груші.
— А це тобі, хлопчику...
В руці у мене опинилася одна груша, також велика й рум’яна.
Бабуся ще раз подякувала, попрощалася й пішла далі.
Ми раді були. Одразу ж побігли додому розповісти мамі, як допомогли старенькій і які гарні груші вона дала нам. Мама теж раділа, що в неї такі виховані та чемні діти.
— Молодці, молодці! — хвалила. А потім помітила, що в Оксани дві груші, а в мене одна.
Вона з подивом дивилася на мене.
— Ти вже встиг з’їсти другу?
— Ні, не їв,— відповів я.— Бабуся дала Оксані дві, а мені тільки одну.
— Чого ж це? — не зрозуміла мама.
— Не знаю... Може, тому, що Оксана дівчина, або тому, що мала?
Я здвигнув плечима.
— Та ні, тут щось не те,— не погодилась мама.— Ану розкажіть докладніше, як ви допомагали бабусі.
І ми розповіли.
— От тепер мені зрозуміло, чому вона тобі, Ромо, тільки одну грушу дала,— сказала мама,— а могла б зовсім не дати.
— Чому? — зніяковів я.
— А ти сам добре поміркуй,— відповіла мама.
(314 слів) Б. Комар
Тестові запитання
1. Назвіть головних дійових осіб оповідання.
а) Рома, бабуся;
б) Рома, Оксана, бабуся, мама;
в) бабуся, Рома, Оксана;
2. Де сиділи діти?
а) На лаві у парку;
б) на лаві у сквері;
в) на лаві у саду.
3. Що несла бабуся в руках?
а) кошик з яблуками;
б) кошик з грушами;
в) відро з грушами.
4. Що сталося з бабусею?
а) Вона впала й не могла піднятися;
б) вона розсипала груші;
в) вона не могла нести важкий кошик;
5. Як допоміг бабусі Рома?
________________________________________________________________
6. Як допомогла бабусі Оксана?
________________________________________________________________
7. Як бабуся віддячила дітям?
________________________________________________________________
8. Чому бабуся по-різному віддячила дітям?
_______________________________________________________________
***
Хмаринка
Жила собі хмаринка, гарненька та пустотлива. І любила вона всіх пере-кривляти. Летить якось по небу, а внизу на галявині біля пенька зайчисько. Вуха довгі, очі налякані, прислухається, чи не крадеться десь за кущами вовк.
— Ей! — гукає хмаринка. — Зайчисько-боягуз!
Зайчисько глянув угору, а там такий же, як і він, пухнастий заєць у небі. Тільки кумедний-кумедний, вуха довгі-предовгі, вуса в обидва боки стирчать, як у розбійника, а хвостик маленький, так і труситься.
— Чому ти мене перекривляєш? — ображається заєць.
А хмаринка сміється та далі пливе. Раптом бачить — на паркані півник.
— Ей! — гукає хмаринка. — Півнику-дурнику!
І півник угору поглянув одним оком, а там такий же, як і він, розкуйовджений півник у небі. Тільки кумедний-кумедний, з великим дзьобом, гребінець набакир, груди колесом, а шпори, як шаблі.
— Чого ти мене перекривляєш? — образився півник.
Хмаринка сміється і знову далі пливе.
Іде дорогою дідусь із ціпком. Хмаринка — р-раз! — і в неї вже і вуса, і борода, і ціпок — усе, яку дідуся. Старий на небо поглянув — хмаринка ще й язика показує — дражнить.
І де не літає — все пустує. Дивися, он вона — то на будинок схожа, то на квітку, то на трамвай, а то на їжака. Кого не зустріне — кожного перекривляє. Врешті усі навіть забули, хто вона насправді, як її кличуть.
— Ти, — питають, — зайчисько-боягуз?
— Ні, я хмаринка. А їй не вірять.
— Ти, — запитують знову, — півник-дурник?
— Ні, я хмаринка!
А їй знову не вірять.
— Ти, — кажуть, — дідусь із ціпком.
— Я хмаринка! Хмаринка!..
І від образи вона заплакала. А коли хмаринка плаче, іде дощик. Тепер усі побачили, що вона справді хмаринка.
Заплакала і раптом зникла, наче її й не було. Чи то вся на землю дощиком пролилася. Чи, може, до інших хмаринок полетіла розповісти, що з нею трапилося і як не слід робити.
(Ю. Рибчинський) (284 слова)
Тестові завдання
1. Що любила робити хмаринка?
а) Плакати; б) сміятися; в) усіх перекривляти.
2. Кого хмаринка побачила на галявині?
а) Їжачка; б) зайчика; в) лисичку.
3. Як реагували на пустощі хмаринки звірі, люди?
а) Сміялися разом із нею; б) ображалися;
в) не звертали уваги.
4. До чого довели витівки хмаринки?
а) Усі хотіли наслідувати хмаринку;
б) усі забули, як її насправді кличуть;
в) усі раділи, що хмаринка вміє змінюватися.
5. На кого перетворювалася хмаринка, коли літала по небу?
_______________________________________________________________
6. Що зробила від образи хмаринка?
___________________________________________________________________
7. Що трапилося з хмаринкою?
_______________________________________________________________
8. Який висновок можна зробити з цього оповідання?
_______________________________________________________________
***
За що мене лопухом прозвали
Якось мама принесла два величезні кавуни. Один вона зразу ж розрізала, а другий, що я ледве його підняв, сховала в комору.
«Як він може вирости отакий великий? — з подивом думав я. — Такого навіть Андрійко Джміль не виростить».
І тут у моїй голові, як блискавка, промайнула думка: «А що, коли прив'язати його хвостиком до якоїсь рослини в садку і сказати хлопцям, що сам виростив?»
Я взяв велетня на руки і вибіг у садок. Біля самого тину ріс зелений кущ якогось бур'яну. Листя в нього було таке велике, що під ним і мені самому можна було б від дощу заховатися...
«Оце і є те, що треба, — сказав я сам до себе, — якщо кавун великий, то й листя в нього повинно бути великим».
Я обережно поклав кавуна на землю, дістав з кишені зелену шовкову ниточку і прив'язав кавунячий хвостик до стебла так, ніби й справді він тут росте. І побіг до школи.
Біля турніка я зустрів хлопців з нашого класу. Вони обступили Андрійка, який щось їм плів про болгарський перець.
— Дрібниці все це, — перебив я Андрійка, — краще ходімо зі мною, побачите, якого я велетенського кавуна виростив.
— А ти не обманюєш? — з недовір'ям спитав Андрійко.
— Кажу тобі, ходімо подивимося, — образився я.
Через якусь хвилину ми були вже в садку.
— Ой, який же він великий! — скрикнула Оленка.
— І це ти сам виростив?
— Сам, звичайно.
Хлопці обступили кавун з усіх боків і сторопіло мовчали. Кавун справив на них неабияке враження.
Раптом біля нас з'явилася десятикласниця Галя.
— Подивися, якого Яшко кавуна виростив! — скрикнула Оленка. Я відчув, що серце моє ніби хтось смикає за ниточку.
— Хіба ж на лопухах кавуни ростуть? — посміхнулася Галя.
Вона відірвала стебло, за яке тримався хвостик, і показала всім, як він був прикріплений.
Всі залилися сміхом.
З тих пір мене прозивають Лопухом.
(П. Висікай)
(294 слова)
Тестові завдання
1. Що принесла додому мама?
а) Дві великі дині;
б) два яблука; в) два величезні кавуни.
2. Яка думка виникла у хлопчика?
а) Пригостити кавуном однокласників;
б) пригостити кавуном учительку;
в) сказати, що виростив кавун сам.
3. Що зробив Яшко з кавуном?
а) Поніс його до школи; б) прив'язав хвостик до бур'яну;
в) заховав у коморі.
4. Що сказав Яшко своїм друзям?
а) Що кавун виростила його мама;
б) що це гостинець від тата;
в) що це він сам виростив такого велетня.
5. Хто викрив Яшкову хитрість?
____________________________________________________________________
6. Чому всі діти залилися сміхом?
_________________________________________________________________
7. Чи можна схвалювати вчинок Яшка? Чому?
__________________________________________________________________
8. Чому Яшка всі стали називати лопухом?
____________________________________________________________________
***
Лось
Якийсь чоловік, уже підстаркуватий, ішов через зимовий ліс. Це був лісник, котрий подався в обхід, щоб оглянути своє господарство. Був початок березня, але весною ще й не пахло. Злежаний сніг порипував під валянками, тугенький морозець обпікав щоки. Підстаркуватий лісник поминув гурт молодих ялин, вийшов до засніженої річечки — і вкляк...
Він угледів, що неподалік на березі лежить, впавши на бік, великий рогатий лось, а йому в шию вчепився вовк. Мабуть, попадали вони щойно, а перед цим у них кипіла боротьба. Обоє — лось і вовк — помітили людину, а тому на мить позавмирали, стежачи за нею. Тоді лісник підніс угору дубову палицю і, погрозливо замі¬рившись, пішов уперед.
Вовк іще якийсь момент тримався зубами за лосеву шию, далі відпустив її і прожогом метнувся на лісника. Не встиг той навіть опустити палицю вовкові на голову, як вовк важким ударом свого тіла звалив його на сніг і вже б учепився зубами, та лісникові пощастило обома руками вхопити вовка за шию. Намагався здушити звіра якомога сильніше, але вовк дряпав його пазурами, викручувався.
Це був дужий і хижий звір. Лісник відчував, що сила полишає його, що за мить-другу вже не зможе боротися з на¬пасником. Та ось із лісникових рук щось миттєво вирвало вовка. Оторопілий лісник звівся, думаючи, що вовк, мабуть, знову кинеться на нього, й побачив лося, що підскочив до вовка, вдарив його рогами й знову підкинув угору. «Так ось хто мене врятував, — подумав лісник. — Я вступився за нього, а він за мене».
А лось, який убив вовка, побіг уздовж берега й скоро сховався по¬між деревами. Лісник підібрав на снігу свою палицю і, все ще побоюючись, сторожко підійшов до вовка. Торкнув його палицею — мертвий.
— Що ж, сіроманцю, важив ти на чуже життя — позбувся свого.
Лісник узяв вовка за задні лапи й потягнув додому. Вовча голова поверталася то в один бік, то в другий, ніби ще хотіла злякати когось у лісі своїми ощиреними зубами.
А лісник поглядав між дерева — чи не побачить безстрашного лося, що врятував йому життя.
(Є. Гуцало)
(320 слів)
Тестові завдання
1. В яку пору року відбувалися події?
а) Влітку; б) восени; в) навесні.
2. Хто йшов через зимовий ліс?
а) Мисливець; б) діти; в) лісник.
3. Куди йшов лісник березневим ранком?
а) На полювання; б) на прогулянку;
в) оглядати лісове господарство.
4.Кого побачив лісник біля засніженої річечки?
а) Велику пухнасту лисицю;
б) лося, якому в шию вчепився вовк;
в) двох зайців.
5.Що зробив лісник, побачивши двобій лося із вовком ?
_______________________________________________________________
6. Як вовк зреагував на лісника?
__________________________________________________________________
7. Хто врятував лісника від вовка?
________________________________________________________________
8. Чого нас хотів навчити автор твору?
___________________________________________________________________
***
Горобина
Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині — листя і грона жовтогарячих плодів.
Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилася. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими й лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!
Та налетів буйний осінній вітер, загойдав горобину і почав зривати з неї листя. Посипалось воно жовтим дощем додолу. А ялинка не злякалася вітру. Настовбурчила колючі голочки, поколола вітер — він і полетів геть від неї.
Не злякалися вітру і плодики-намистинки на горобині. Міцно-міцно вхопилися вони за гіллячки, щільніше притулилися одна до одної і зовсім почервоніли.
«Для кого ти приготувала ці плоди? — тихо спитала горобину ялинка.
Вони ж у тебе зовсім несмачні. Хіба що тільки червоні».
Горобина мовчала. Що скажеш? Справді, її плоди гіркуваті і терпкі-терпкі. Ніхто не зважиться покуштувати.
Уночі лягли перші заморозки. Уранці, хоч і визирнуло сонце, проте не потеплішало. У небі захололи табунці хмар, і довкола зробилося тихо, як у вусі. У цю ранкову тишу ні ялинці, ні горобині не хотілося розмовляти. І вони стояли мовчазні й задумливі.
І раптом високо в небі хтось ніби зачепив срібну струну. За нею другу, третю... Ближче й ближче. І вже зовсім недалеко, злившись у ніжну мелодію, забриніло над горобиною і ялинкою дзвінко, прозоро. Наче війнув і злегка зашумів вітер. Кружляючи, підлітали якісь напрочуд гарні птахи. Це були омелюхи. Вони прилетіли до горобини, покинувши на зимовий час свій холодний край.
І горобина радо пригощала далеких чубатих гостей червоними, мов жар, плодами, вже не терпкими, а солодкими після перших морозів.
«То ось для кого ти їх берегла», — промовила, погойдуючись, ялинка і ласкаво торкнулась зеленими гілками своєї подруги.
(Г. Демченко)
(298 слів)
Тестові завдання
1. Що робили горобина і ялинка, коли стояли поруч?
а) Гомоніли;
б) перешіптувались;
в) дивились одна на одну.
2. Як змінилась горобина із приходом осені?
а) На ній опало листя і ягідки:
б) на ній пожовкли листочки і ягідки стали червоними;
в) листочки залишилися без змін, а ягідки опали.
3. Як прогнала буйний осінній вітер ялинка?
а) Поколола його своїми голочками;
б) заступила дорогу своїм міцним гіллям;
в) закидала його шишками.
4. Якими були ялинка і горобина, коли на землю лягли перші заморозки?
а) Мовчазними й задумливими;
б) веселими та безтурботними;
в) злими і непривітними.
5. Що за чудо-птахи закружляли над горобиною?
__________________________________________________________________
6. Чому птахи поспішали до горобини?
__________________________________________________________________
7. Як зустріла горобина далеких чубатих гостей?
____________________________________________________________________
8. Як відреагувала ялинка на те, що гості прилетіли до горобини?
____________________________________________________________________
***
Гарбузище
На городі між огудинням зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.
— Що з тебе виросте, з такої великої?
— Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.
Квітка зібрала пелюстки вузликом, — і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.
— Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! — джмелик затрясся, загудів від сміху.
— Я ще маленький... — зніяковів гарбузик. — Але я виросту.
І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте... Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, — то Михась партизанить у кукурудзі.
— О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива...
— Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!
— Як моя голова? Гаразд, почекаю.
Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.
— Це ще би дощику...
Почув дощик — закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.
Після дощу прийшов на город Михасько.
— Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!
— Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.
— Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.
Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.
— Це ще би сонця... — каже.
Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.
Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:
— Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?
— Ось де я, під тобою! — гуде гарбузище. — Тепер мене здалеку видно.
— Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий?..
— Бо на кашу пора!
Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші — з пшоном, з маслом, — на все село!
(Зірка Мензатюк)
(298 слів)
Тестові завдання
1. Хто побачив велику жовтогарячу квітку, що зацвіла на городі між огудинням?
а) Бджілка; б) коник-стрибунець;
в) молодий джмелик.
2. Що зазеленіло на стеблі?
а) Маленький огірочок; б) маленький гарбузик;
в) маленьке яблучко.
3. Як джмелик відреагував, побачивши маленький гарбузик?
а) Загудів від сміху; б) заплакав;
в) почав співчувати.
4. Що хотів зробити Михась із маленького гарбузика, коли побачив його на городі?
б) зробити маленький м'ячик;
в) зробити з нього корову.
5. Яким став гарбузик після дощику?
____________________________________________________________________
6. Яким став гарбуз із настанням осені?
__________________________________________________________________
7. Хто гарбуз доправляв до хати?
____________________________________________________________________
8. Яку страву зварили з гарбуза?
___________________________________________________________________
Немає коментарів:
Дописати коментар